I. Архівна довідка. II. Наш край під час Великої Вітчизняної війни. З в Звільнення. III. 47-а гвардійська стрілецька дивізія. 1). Народження дивізії. 2). Бойовий шлях. 3). Спогади ветеранів про звільнення нашого краю в від німецько-фашистських загарбників. IV. Подвиг сім'ї Степанових. V. Пам'ять священна. VI. Сільський Меморіал Слави – пам'ять про загиблих. VII. Додатки. VIII. Література.
Архівна довідка
Сурсько-Михайлівка у Великій Вітчизняній війні
Пішло на фронт : 960 чоловік Не повернулося з війни: 427 чоловік Депортовано до Німеччини 273 чоловіки Село було окуповано 19 серпня 1941 року Село було звільнене 26 жовтня 1943 року
Сурсько-Михайлівці воювали на всіх фронтах і напрямках Великої Вітчизняної війни. 19 серпня 1941 року фашистські війська вступили на територію нашого рідного села. Чорні дні наступили для Сурсько-Михайлівки. В селян було забрано коней., техніку. Фашисти примусово змусили людей працювати на них, зберігши колгоспи, щоб мати можливість контролювати людей та вирощену ними продукцію. За спогадами очевидців - великої розрухи в селі не було. Жінки працювали на колгоспних полях, вирощували хліб, також разом з чоловіками, які не були демобілізовані до лав Радянської Армії будували дорогу Кривий Ріг-Дніпропетровськ. Це була дуже тяжка, виснажлива праця, а харчування - аби з голоду не помирали, тому люди виснажувались, тяжко хворіли. Часом селом проганяли наших військових полонених, то люди виходили назустріч і, ризикуючи життям, давали хто що міг, щоб хоч якось підтримати наших солдат. Село було неначе мертвим, не чулося ні людського гомону, ні голосів тварин. Нестерпним був тягар фашистської окупації, а додавали горя і страждань солдатські похоронки. Це пекло продовжувалось більше двох років. 26 жовтня 1943 року село було звільнене від німецьких фашистів. Змучені люди ожили, допомагали фронту хто чим міг: хто приносив гроші, хто продукти, приводили домашніх тварин і просили прийняти для фронту, для перемоги, в яку всі свято вірили і сподівались на неї. 60-а річниця визволення Сурсько-Михайлівки від німецько-фашистських загарбників - це свято для всіх жителів села, а найдорожче воно звичайно ж для сивочолих ветеранів Великої Вітчизняної війни. В цей день будуть, хвилюючі зустрічі, спогади і обов'язково згадають бійців 47-ї гвардійської стрілецької дивізії, які визволили наше село.
Більшість селян знають їх поіменно. Прізвища тих, хто загинув визволяючи село викарбовано на меморіальних плитах братських могил, а ті, кому
пощастило вижити - майже щороку після війни приїздили вклонитися своїм загиблим односельчанам, гостювали в сім'ях сурсько-михайлівців, вважали село своїм рідним. Добре знають і пам'ятають в селі подружжя Воробйових з Челябінська, Данило Михайлович та Ніна Андріївна познайомились, одружились на фронті, разом пройшли весь бойовий шлях, прожили цікаве життя, були активними громадянськими діячами, Соколова Анатолія Олександровича з Калуги, який прибув у дивізію шістнадцятирічним, вважався вихованцем дивізії, сином полку, а закінчував війну у званні капітана, після війни став художником, писав вірші Кондратенка Гнатовича з Києва, колишнього політпрацівника дивізії, Смірнова Миколу Яковича, командира полкової розвідки; Кузнецова Володимира Никифоровича з Запоріжжя; Залисіна Михайла Лазаревича з Москви та багатьох інших. Всі вони являються почесними жителями нашого села. Час невблаганний, роки минають, рідшають ряди наших дорогих ветеранів і вже в гості приїздять одиниці, та Сурсько-Михайлівка свято береже пам'ять про своїх визволителів. Воїни 47-ї гвардійської стрілецької дивізії присвячений один з розділів сільського краєзнавчого музею. Тут і історія формування дивізії, її бойовий шлях, листування з ветеранами дивізії, їхні спогади, фотокартки, брошури, книги з особистими надписами і автографами ветеранів 47 дивізії та рідних загиблих воїнів. Все це з любов'ю збирала і зберігала Олександра Григорівна Журавель, ветеран війни, директор сільського краєзнавчого музею. Дякуючи їй, та членам ради музею нинішнє покоління сурсько-михайлівців знає історичне минуле свого краю. Низький уклін і щира вдячність всім ветеранам за героїчний подвиг, за здобуту перемогу.
По просторам родимой земли Мы немало с тобой проходили Годы... Внуки давно подросли. Память.., Что-то наверно забыли... Только верю никак не забыть Фронтовую суровую службу. И война не смогла нас сломить, Потому, что мы верили в дружбу. Не грусти, мой друг дорогой, Что, мол, быстро года пролетели… Хоть покрыты виски сединой. Сердцем мы никогда не стареем!
Вірш А. Соколова, ветерана 47-ї гвардійської стрілецької дивізії.
